21.12.2009 (8)

Як будуються відносини між батьками і дітьми?

Напевно, немає жодної родини, де б не виникали конфлікти між батьками та їх дітьми. Безумовно, все індивідуально, нюанси бувають різні, але все ж таки можна назвати основні причини нерозуміння і сварок.

Опіка.                                                                                    

Опіка, піклування – хіба це погано? Це іноді навіть необхідно, але до пори до часу. Звичайно, кожна мама хоче вберегти своє чадо від помилок, неправильних вчинків, але іноді це бажання перетворюється на заборону самостійно робити що-небудь. Надмірна опіка – типова проблема дітей з благополучних сімей, особливо, якщо дитина в сім’ї одна. Батьки, бажаючи тільки добра, обмежують самостійність дитини, у той час, як вона вже відчуває себе особистістю, хоче хоч якось проявити себе. У такій ситуації потрібно зрозуміти, що рожеві окуляри, які батьки свідомо надягають на дитину, рано чи пізно доведеться знімати. При чому, чим пізніше – тим болючіше. В особливо важких випадках люди, яких батьки опікали понад міру, страшаться життя, їх лякають труднощі. Тому, як би не хотілося вберегти малюка від «шишок» – дозвольте йому діяти, нехай і під вашим контролем, але діяти.

 Недовіра.                                                                                                                                                    

Недовіра може мати і найбезневинніші причини: люди ростили свого малюка, все за нього робили, у всьому допомагали, і їм дуже складно буде повірити, що він зможе щось робити самостійно. При цьому, здібності і розвиток дитини ролі не грає – йому все доведеться доводити (іноді – не найкращим чином). Така недовіра є наслідок надмірної опіки, і може стати причиною інфантильності. У більш старшому віці батьки переконаються в тому, що їхнє чадо зовсім не пристосоване до життя, і не вміє (більш того – не хоче) нічого робити. Другий варіант недовіри більш небезпечний – він виникає в результаті слабкого зв’язку між батьками і дитиною. Батьки мало цікавляться життям дитини, а вона, у свою чергу, не прагне розкривати свої таємниці. Не знаючи, чого очікувати від свого нащадка, мами і тата готуються до всього, часто прокручуючи найгірші варіанти. Якщо висловлена підозра (або навіть звинувачення) було безпідставним, то це похитне віру дитини у батьківську справедливість, що призведе до брехні, скритності – тоді вже налагоджувати відносини буде складно.

 Комплекси.                                                                                                                                        

Мова піде саме про батьківські комплекси, їх нереалізовані амбіції. Наприклад, мати в дитинстві хотіла займатися гімнастикою, але у неї не було такої можливості. Народивши дочку, вона віддає дівчинку в спортивну школу, мріючи таким чином реалізувати свою дитячу мрію. При цьому дочка може опиратися, але це мало допомагає. Логічно, що в такій ситуації ніхто не залишиться задоволений. Діти – це не другий шанс заново прожити своє життя. Образи і страхи батьків іноді стають причиною викривленого сприйняття світу у дітей, яке зберігається на все життя (часто це буває в неповних сім’ях або після розлучення, коли діти стають розмінною монетою). Навіть якщо ви абсолютно задоволені своїм життям – це не привід заставляти дитину слідувати всім вашим переконанням, адже за 10 і більше років світ дуже змінився.

Недостатня увага.                                                                                                                              

Це досить поширено в молодих сім’ях – навчання, кар’єра, та й розважитися хочеться, а з дитям може і бабуся посидіти. Звичайно, бабуся може, але цього мало. При нестачі батьківської уваги і любові діти починають вередувати, спеціально шкодити, щоб хоч якось звернути на себе увагу. І якщо з маленькою дитиною ще можна впоратися, то підліток вже сповна «віддячить» за брак спілкування в дитинстві. Саме в цьому складному віці він не підпустить до себе батьків, а іноді може накоїти дурниць «на зло». Все на світі заслуговує на увагу, але в першу чергу його заслуговують діти.

Багатьом здасться, що стаття вийшла однобока – мовляв, батьки завжди в усьому винні. Ні, це не так звичайно, але погодьтеся – саме на нас лежить відповідальність, адже ми більш мудріші і досвідченіші.